СКАСУВАННЯ ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ ПРИВЕЛО ДО РОЗГУЛУ РОЗБІЙНИЦТВА

 

СКАСУВАННЯ ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ ПРИВЕЛО ДО РОЗГУЛУ РОЗБІЙНИЦТВА

Як боролися з корупцією у XVIII-ому столітті



Справа Воздвиженської, знайдена в фонді Чернігівського верхнього земського суду Центрального державного історичного архіву України в Києві, незавершена, однак за кількістю подробиць та версифікацій істотно переважає справи про інших жінок. Переказуємо цю грубеньку справу, щоб підкреслити складність відносин у тогочасному суспільстві.


 

    У жовтні 1789 року в Зіньківському повітовому суді почався украй складний розгляд. За підозрою у вчиненні злочину схопили Гапку - дружину колишнього ратмана Чернігівського городового магістрату, а нині зіньківського міщанина Федора Воздвиженського.

 

Разом із підозрюваною схопили поступово цілу ватагу, яка складалася з представників різних станів - підданого колежського асесора Рощаковського Панька Сала, селянина капітанші Ситенської Андрія Кузобедренка, козака Петра Джоваку, циганку дівку Варвару Орлосківну, та козака-чорноморця (так він себе ідентифіував) Данила Кострубенка.

Причиною затримання названих вище осіб став лист зінківського лікаря Леона Росанського та його дружини Марії, про те що в ніч з 3 на 4 жовтня 1789 року Божого вони були пограбовані ватагою розбійників на чолі з Гапкою Воздвиженською. Сія особа, “принявъ к себі сумнительнаго состоянія на подобие находившихся въ упразненной Запорозкои Січи нісколько человікъ” їздить по регіону і чинить “чрезъвычайные воровства”, - скаржиться лікар Росанський. - А зараз знаходиться в хуторі капітанші Параскеви Ситенської за селом Тарасівкою.

Розслідуванням обставин злочину, описаного в листі, зайнявся канцелярський служитель Яків Зазіхало. Він узяв на підтримку тарасівського виборного і гурт селян із Тарасівки – і поїхав на хутір Ситенської.

Там “слідчі” виявили міщанку Агафію Воздвиженську, яка ховалася у соломі. Компанію їй складав невідомий чоловік, дуже схожий на козака “упразненной” Запорізької Січі - озброєний пістолями “и другими разбойническими орудиями”.

Усіх присутніх на хуторі – вкупі з капітаншею Ситенською – затримали і повезли у Зіньків. Але вони “не винились”, тому Зіньківський нижній суд відпустив усіх підозрюваних, забравши лише цінні речі, що були в них.

Перед цим в ніч на 20 вересня неподалік Зінькова дорогою на Охтирку (нині – Сумщина) були жорстоко пограбовані жителька села Ручок Лохвицького повіту Уляна і її брат, київський міщанин Федір Концаревич.

Брат і сестра їхали до Охтирки на поклоніння іконі Охтирської Божої матері і за селом Кмишами (верст за дев’ять від Зінькова) на них напали п’ять розбійників. Наставивши Федору Концаревичу у груди пістолет, вони забрали вбрання, речі, коней…

Химерна судова машина залишків Гетьманщини і катерининської Росії крутила свої коліщата далі. Через кілька днів постраждалих прочан Марковську і Концаревича викликали у Зіньківський нижній суд – там їм показали речі, забрані у Воздвиженської та її оточення.

 


Уляна Марковська одразу впізнала: червону заячу шубу, юпку камлотову сірого кольору з малими чорними квіточками.

Після таких дізнань ватагу Воздвиженської знову заарештували і провели обшук. У циганки Орлосківни вилучили срібну ніжку, що Концаревич віз для привіски до Охтирської Богоматері, та інші речі міщанина - халат китаєвий синій, пояс китаєвий зелений, біле простирадло, скатертину і мішок. Усе - пограбоване 20 вересня. Але ж знову усі затримані не “винились”.

Однак зінківські судді виявилися добросовісними функціонерами. Вони не стали вибивати необхідні свідчення в осіб, які перебували під вартою, а розширили коло опитуваних.

І прокол усе ж стався.

Козак пішов на співпрацю зі слідством, жінка не "розкололася"

Важливі для слідства свідчення дав служник чоловіка Гапки, Федора Воздвиженського - Данило Павленко.

Допитуваний стверджував, що саме Воздвиженська з козаком Данилом Кострубенком та ще з трьома чоловіками пограбували Марковську та Концевича, а він лише кермував повозкою, відвозячи крадене. Павленко посвідчив, що міщанин Воздвиженський нібито був у курсі справ власної жінки і переховував награбоване нею.

Після свідчень Павленка усіх підозрюваних допитали повторно. “Слабкою ланкою” ватаги тепер виявився колишній запорожець Кострубенко. Козак визнав провину і розпровів у деталях, як він із трьома товаришами та своєю приятелькою Воздвиженською побачили Концаревича у зіньківській корчмі, і навіть запросили його з сестрою до столу й на нічліг. Та щойно ті поночі вирушили у дорогу, вирішили їх пограбувати.

 

Перейнявши подорожніх у безлюдному місці, Кострубенко схопив Федора Концаревича за грудки з питанням, де у того гроші, а коли Концаревич почав кричати, то приклав йому до грудей дуло пістоля. Далі, позав’язувавши жертвам очі, забравши речі та “білет” (дозвіл на пересування певною місцевістю), київського міщанина зв’язали й кинули в найближчому лісі.

Здавалося, після відвертості запорожця Кострубенка, повинна була заговорити й керівниця набігу Гапка Воздвиженська. Однак ця жінка виявилася досвідченішою за колег чоловіків. Вона вперто не визнавала свою провину.

“Мене не було навіть в околицях Зінькова, - казала Гапка. - Я була в ту ніч далеко звідси, у Лохвиці”. Але опитані лохвицькі мешканці заперечили свідчення розбійниці.

Про знайдені пограбовані речі Воздвиженська стверджувала, нібито Кострубенко їх купив на Покровському ярмаркові у Тростянці. “А та срібна ніжка куплена мною Воздвиженському ярмаркові у Полтаві, - говорила Гапка. - І тому є свідки: моя зовицяХимка Ковалиха, вдова-попадя Кодацька і Фросина Малишева”. На жаль для жінки, названі свідки не підтвердили цих слів.

Поки опитувалися названі Воздвиженською свідки (це ж треба було їхати кількадесят верст у Лохвицю), підозрювана спробувала підкупити позивачів та суд і знайти фальшивих свідків.

На районному рівні слідство вдалося "підмазати"

Воздвиженська попросила свого охоронця - солдата штатної зіньківської команди Василя Іванова - щоб той сказав служнику Данилу Павленку, аби той відмовився від попередніх свідчень і заявив суду, що “онъ ее в томъ ограблениі оговорилъ», обіцяючи Павленка “за то удовольствовать”.

Потому Воздвиженська запропонувала постраждалим Концаревичу і Марковській “забрати заяву” - відмовитися від свідчень в обмін на сто рублів. Якщо йдеться про асигнаційні, не металеві рублі, то це не так і багато – в перерахунку на сучасні російські рублі (орієнтуємось на ціну міді, до якої був прив'язаний паперовий рубль) десь 9-12 тисяч.

 

Однак слідство щодо Воздвиженської продовжувалося. В нього були втягнені чи не всіоргани судочинства того часу в Зінькові - нижній суд, городовий магістрат (йому підлягали міщани), нижня розправа...

Виробили рішенець – покарати Воздвиженську “кнутом” і, вирізавши ніздрі, заслати на каторгу. Однак, як це часто буває і в наш час, вирок проти злочинних елементів не набув чинності.

Причина в тому, що тим часом запорожець Данило Кострубенко – той, хто першим “розколовся” - утік з-під варти. Його “подільники”, спіймані на хуторі Ситенської, почали спихати провину на запорожця – мовляв, це він дав їм награбоване.

Для характеристики жіночого типажу дуже цікавими здаються свідчення циганки Орлосківни. “Знайдені в мене речі мені подарував Кострубенко, - ображено заявила дівка. - Він сказав, що купив їх у Тростянці і обманув мене, обіцяючи одружитися”.

Справа затягувалася – і схоже було, що всіх обвинувачених доведеться замість Сибіру випускати на волю. Так і мало бути – бо Воздвиженська і її рідні вже підмазали слідчий механізм, де треба.

Як боролися з корупцією у XVIII-ому столітті

Однак постраждалий Концаревич ударив по корупції бюрократією. Він написав “прошение” - мовляв, обвинувачення не працює, надаючи злочинцям “послабление”. Скаргу написав і священник села Ручок (звідки родом була, нагадаємо, пограбована разом із братом по дорозі до Охтирки Уляна Марковська) Яків Січкарів.

 

Справу забрали з Зіньківського нижнього земського суду і відправили аж у центр намісництва - в Чернігівський верхній земський суд, на ревізію. Саме завдяки цьому справа збереглася в архіві до наших днів, і ми мали змогу ознайомитися з нею.

Слідство ж продовжувалося, виявляючи низку корупційних діянь на рівні Зінькова. Стряпчому, що вів справу, брат розбійниці Василь Тютюник та невістка Параска Тютюниха пообіцяли хутірець в урочищі Шипівці.

Воздвиженська розповіла чернігівському прокурору Росшевському, як підкупила нижній суд. Мовляв, зіньківський судовий засідатель Федір Жадко бив Гапку кулаками і в суді власноруч набивав колодку, але, отримавши 50 рублів і пуд (16 кг) цукру, возив її по знайомих і рідних, які організовували викуп Воздвиженської.

До всього “докладчикъ” того суду військовий товариш Лаврентій Логовий взяв з неї два імперіала, 10 срібних рублів та 50 копійок мідними, щоб розділитися з секретарем того суду Яновським. А сам Яновський, отримавши в якості хабаря півпуду цукру (на відміну від масово розповсюдженого меду, цукор був вишуканим і дорогим товаром), дав Воздвиженській фальшивий пашпорт на ім’я вдови Ганни Багацької.

Слідство показує нам, наскільки “незалежними" і рівними з чоловіками в ті часи були жінки. Воздвиженська шинкарувала (торгувала “гарячим вином”), а у вільний час керувала ватагою. Капітанша Параскева Ситенська (на її хутір після пограбування приїхали Воздвиженська з Кострубенком) теж любила хвацьке життя. Дізнавшись про пограбування, Ситенська “запорожця за те хвалила й стріляла в хаті з пістоля”.

 

Найбільше ж чернігівських слідчих зацікавили фальшиві документи, знайдених у садибі Федора Воздвиженського, який тим часом утік із Зінькова.

Головний із них - білет на ім’я зіньківської міщанки Ганни Волощенкової, на проїзд з сином та донькою різними місцями для промислу за підписом бургомістра Івана Рижого й ратмана Федора Воздвиженського (себто Гапчиного ж чоловіка).

За канцеляриста підписався корнет Коломієць, але виявилося, що в “отхожьи книги” цю перепустку не занесено. У слідчих вищої інстанції виникла обґрунтована підозра, що Воздвиженська вешталася по ярмаркам під виглядом згаданої Волощенкової – остання, за відомостями, жила за кількасот кілометрів, у містечку Павлограді Катеринославського намісництва (нині – Дніпропетровська область).

Історичне тло жіночої драми

Кілька висновків наостанок.

Зважмо на дуже цікаві речі: Гапка Воздвиженська та її чоловік вільно орудують як поблизу Зінькова чи Лохвиці, так і на Слобожанщині - біля Тростянця, Охтирки чи Котельви (містечко колишнього Охтирського слобідського полку).

Старого “малоросійського кордону” (межі між Річчю Посполитою та Московською державою 1647 р.), що відокремлював Гетьманщину від Слобожанщини, для підприємливої жінки не існує, вона усюди своя.

Діяння Воздвиженської дуже яскраво вписуються в шерег імперських реформ на українських землях. Скасування Запорозької Січі 1775 р. викинуло у тогочасне українське суспільство активний елемент - колишніх запорожців, що не могли пристосуватися до нових умов перебування і змиритися з бюрократичною сваволею, тож і поповнювали лави місцевого розбійництва.

 

Імперська влада спробувала зупинити таке безконтрольне переміщення населення. У травні 1783 року заборонили переходити селянам, а ще до того запровадили пашпорти (для ідентифікації особи) і відпускні білети (для ідентифікації переміщення особи). Наслідком таких “реформ” стало масове фальшування документації, бо після ліквідації Запорозької Січі та Кримського ханства громадянам відкрився величезний простір для втеч та оселень.

Знайомою видається всюдисуща бюрократія і корупція, які дозволяють легко відкупитися за вчинений злочин. Та знаходяться ж лікарі Росанські, священики Січкаріви та міщани Концаревичі, які вперто повторюють позови й звинувачення.

Яскрава історія Гапки Воздвиженської і її соратниць і соратників ще обростатиме подробицями. Однак уже можна зазначити – перед нами цікава замальовка з життя Східної України кінця XVIII-го сторіччя. А жіноча складова цієї історії гідна пера талановитого белетриста.



Создан 25 янв 2013



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником

Баннер

Баннер

Интернет реклама

Интернет реклама
Яндекс.Метрика счетчик посещений